Саміт у «нормандському форматі»: що обговорюватимуть лідери чотирьох країн та яких домовленостей планують досягти

Саміт у «нормандському форматі» на рівні лідерів Франції, Німеччини, Росії та України, найімовірніше, відбудеться вже найближчим часом. Цього не приховують в жодній із цих чотирьох країн, а про близькість цієї зустрічі говорять і Ангела Меркель, і Еммануель Макрон, і Володимир Зеленський. Лише в Росії намагаються всіляко висунути певні умови для саміту, однак також натякають на те, що зрештою ця подія таки відбудеться.

Останній саміт лідерів «нормандської четвірки» відбувся восени 2016 року. На тій зустрічі сторони домовились розробити «дорожню карту» для імплементації Мінських домовленостей. Відтоді ідеї вирішення ситуації на Донбасі кілька разів змінювались, однак жодних змін на сході України не відбулося.

Найімовірніше, зустріч відбудеться до кінця 2019 року. Точної дати сторони ще не узгодили, незважаючи на те, що Україна спільно з Францією та Німеччиною активно намагались провести її ще у вересні. Тут вже принциповою стала позиція Росії, яка вимагала проведення «домашньої роботи«. 16 вересня президент України Володимир Зеленський назвав основні три питання, які будуть обговорюватися на саміті – звільнення полонених за принципом «всіх на всіх», розведення військ по всій лінії фронту, а також умови проведення місцевих виборів на окупованих територіях.

ТСН.ua розповідає деталі кожного із цих пунктів та можливі перспективи цих домовленостей.

Обмін полоненими

Згідно із п.5, ухваленого 5 вересня 2014 року Мінського протоколу, сторони зобов’язані негайно відпустити всіх заручників та утримуваних осіб. Під цим документом підписались представники України, Росії та ОБСЄ. У домовленостях від 12 лютого 2015 знову було наголошено на необхідності звільнити усіх утримуваних осіб за принципом «всіх на всіх».

За п’ять років цей пункт майже не виконувався, а список утримуваних осіб лише поповнювався. Найбільше обмінів між Україною та бойовиками «Л/ДНР» відбулися у 2014-2015 роках, а останній великий – наприкінці грудня 2017 року. Тоді із полону було звільнено 74 українці.

Водночас, набагато складнішою ситуацію була із українськими політв’язнями в Росії та анексованому Криму. Їх затримували за вигаданими звинуваченнями, засуджували до тривалих термінів за ґратами та жорстоко знущались в колоніях. Деякі із політв’язнів встигли навіть відбути покарання та повернутись до України. За президентства Порошенка найбільш відомими звільненими із Росії політв’язнями стали Надія Савченко, Ахтем Чийгоз, Ільмі Умеров, Геннадій Афанасьєв та Юрій Солошенко. 7 вересня 2019 року відбувся наймасштабніший обмін з РФ у форматі 35 на 35 – до України повернулись такі відомі політв’язні, як: Олег Сенцов, Олександр Кольченко, Роман Сущенко, Володимир Балух, Микола Карпюк та інші, а також 24 військовополонених моряки, яких захопили біля Керченської протоки.

Головною проблемою обміну завжди були списки, а точніше – принципові особи у цих списках. Наприклад, через викреслення бойовика «ДНР» та фігуранта у справі збиття MH17 Володимира Цемаха зі списку обміну 7 вересня могло і не відбутися. Узгодження таких списків та підтвердження перебування у полоні певних осіб відбувається поетапно, а тому і обміни полоненими також синхронізуються із цим.

Наразі, за словами української омбудсменки Людмили Денісової, 113 українців незаконно утримуються на території Росії та анексованого Криму. Водночас, переліком українських полонених на окупованому Донбасі займається Служба безпеки України і там кількість осіб сягає кількох сотень. За останніми даними, бойовики незаконно утримують 223 особи, ще 258 вважаються зниклими безвісти.

Точної кількості росіян, бойовиків, а також російських шпигунів, які перебувають в українських в’язницях – невідомо. Напередодні свого звільнення із ГПУ колишній генпрокурор Юрій Луценко повідомив, що в Україні відбувають покарання понад 1000 осіб, засуджених за тероризм або іншу підривну чи розвідувальну діяльність.

Зеленський ще під час обміну 7 вересня повідомляв, що це є лише першим етапом на шляху до вирішення ситуації на Донбасі. В Офісі президента не приховують, що вже готується другий обмін і відбутися він може до кінця року, зокрема і після «нормандського саміту».

Водночас, 7 вересня Україна та Росія обмінялись найбільш відомими утримуваними особами на території обох країн. Переважна більшість українських політв’язнів – це кримські татари, серед яких досі за ґратами Емір-Усеїн Куку, Руслан Зейтуллаєв, Наріман Мемедінов, Ферат Сайфуллаєв, Сервер Мустафаєв та багато інших. Також досі відбувають покарання у колоніях за начебто шпигунство та планування диверсій Володимир Дудка, Андрій Захтей, Дмитро Штибліков. Єдиним незвільненим фігурантом «справи Сенцова» залишається Олексій Чирній, який визнав провину та пішов на угоду зі слідством, отримавши менший термін ув’язнення, ніж Сенцов та Кольченко, а Афанасьєв свої свідчення відкликав і одним із перших був повернутий до України.

Також і в українських в’язницях відбуває покарання низка росіян, а також українців, яких звинувачували в шпигунстві або участі в незаконних збройних формуваннях. Зокрема, ще влітку 2018 року 22 засуджених в Україні росіяни написали прохання Путіну про занесення їх до списків на обмін. Частина з них увійшла до списків 7 вересня, однак такі особи, як: В’ячеслав Висоцький, Руслан Гаджиєв, Олег Доронін, Василь Кусакін, Валерій Гратов та інші досі перебувають за ґратами. У СІЗО також перебувають члени групи диверсантів, яких затримали у квітні 2019 року, серед яких двоє російських офіцерів – Олексій Комарічєв та ексзаступник керівника Адміністрації голови Інгушетії Тимур Дзортов.

Був розблокований і процес обговорення обміну із бойовиками «Л/ДНР». Ще 17 липня під час засідання у Мінську Тристоронньої контактної групи було досягнуто домовленостей про обмін полоненими у форматі 101 на 50 з представниками «ДНР» і за формулою 107 на 19 з представниками «ЛНР». Наразі триває процес юридичного очищення цих осіб для здійснення відповідного обміну.

Однак наразі в українському МЗС запевняють про те, що формула «всіх на всіх» не є життєздатною і має бути переглянута.

«Що стосується обміну, то я вам скажу, що ідеальна формула «всіх на всіх», яка всім дуже подобається, насправді не є життєздатною. Тому що потрібно дуже чітко погодити, хто ці «всі на всі». Коли у цих списках з’являються кримінальні авторитети, які є друзями тих, що перебувають з того боку, і їх намагаються запихнути в список як матеріал для обміну, а насправді, це люди, які не мають ніякого стосунку до цього конфлікту, – тоді ці списки не погоджуються», – пояснив міністр закордонних справ України Вадим Пристайко.

Відповідно, лідери «нормандської четвірки», найімовірніше, узгоджуватимуть нові етапи та формули обміну усіма полоненими як між Україною та Росією, так і з так званими «Л/ДНР».

Розведення військ

Наприкінці вересня 2016 року у Мінську було підписано домовленості про створення трьох зон безпеки, де мають бути розведені війська. Йшлось про населені пункти Золоте, Петрівське та Станиця Луганська, зокрема у Золотому планувалося відкрити ще одне КПВВ.

Ще у жовтні того ж року українські військові повідомляли про розведення сил в Золотому та Петрівському, однак у Станиці цього не відбулося через постійне порушення режиму тиші. Водночас, розвідка підтверджувала синхронне відведення військ бойовиків у Золотому та Петрівському також. Однак, згодом сторони повернулись на свої позиції.

На початку червня 2019 року розпочалась чергова підготовка до розведення військ. Цього разу йшлося винятково про Станицю Луганську, метою чого було відновлення зруйнованого мосту на КПВВ. 30 червня ОБСЄ офіційно підтвердило розведення усіх сил та засобів, однак бойовики на той момент досі не розібрали власний блокпост по інший бік мосту, а також всіляко зривали графіки ремонту та не пускали українських фахівців. Зрештою, блокпост був розібраний, а замість нього поставлена споруда типу «кунг» синього кольору із написом СЦКК (Спільний центр координації та контролю).

Наразі українська сторона активно розширює дорогу та укладає новий асфальт перед мостом, а також провела розмінування навколо зруйнованої ділянки і активно розпочала роботи із відновлення, зокрема привезла усі необхідні матеріали та техніку. Водночас, на сепаратистських ЗМІ публікують фотографії, як комунальники так званої «ЛНР» проводять ямковий ремонт дороги зі свого боку.

Згодом ТКГ у Мінську 1 жовтня домовилась і про повторне розведення сил і засобів у Золотому та Петровському. За словами представника ОБСЄ Мартіна Сайдіка, процес відведення розпочнеться 7 жовтня. 

Однак процес розведення військ не зупиниться лише на Золотому, Станиці Луганській та Петровському. З українського боку, зокрема і від Зеленського, лунають заяви про необхідність відведення сил та засобів уздовж усієї лінії розмежування, яка становить близько 400 кілометрів. За Мінськими домовленостями, українські військові та бойовики мусять відійти на два кілометри назад від своїх позицій. Узгодження етапів та правил такого масштабного розведення, а також контроль за цим процесом, стане одним із головних питань зустрічі лідерів України, Росії, Німеччини та Франції.

Місцеві вибори на окупованому Донбасі

Чи не найголовнішою проблемою для України є проведення місцевих виборів на окупованому Донбасі. Саме навколо цього питання точаться найбільші дискусії, серед яких уже і славнозвісна формула Штайнмаєра, а особливо – умов проведення цих виборів.

Ще восени 2014 року Рада ухвалила закон про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей або, як його називають найчастіше — про особливий статус. Таким чином Україною був виконаний п.3 Мінських домовленостей від 5 вересня, а місцеві вибори було призначено на 7 грудня 2014 року. Однак за місяць до того Росія провела на окупованому Донбасі власні псевдовибори, аби привести до влади своїх ставлеників, чим зірвала виконання домовленостей.

Закон про особливий статус був запроваджений на три роки, а згодом постійно подовжувався на рік. Станом на зараз він є чинним до 31 грудня 2019 року.

Головною проблемою навколо місцевих виборів є початок дії особливого статусу для ОРДЛО. 2015 року до закону про особливий статус були внесені зміни, де в прикінцевих положеннях зазначалось, що цей статус набуває чинності після набуття повноважень місцевої влади, а вибори відбудуться за всіма стандартами ОБСЄ, після виведення російських військ, із доступом усіх кандидатів та ЗМІ, а також із забезпеченням виборчого права переселенців. В іншому випадку, закон не запрацює.

Саме тут починаються основні дискусії між Росією та Україною. Російська сторона прагне закріплення особливого статусу Донбасу в Конституції, а також проведення місцевих виборів перед виконанням безпекового компоненту, фактично, під власним контролем. Таким чином, вона планує легітимізувати власних ставлеників на окупованих територіях та надати їм владних повноважень вже на території України.

Для вирішення цих суперечностей іноземні дипломати почали вигадувати власні способи реалізації цих домовленостей. Спочатку 2015 року було представлено план французького дипломата П’єра Мореля, який передбачав ухвалення спеціального закону для виборів на окупованому Донбасі і їх проведення. Однак, фактично, за цим планом вибори на Донбасі мали відбутися без контролю з боку України, а тому ця ідея була відхилена українською стороною.

Через деякий час з’явилась формула німецького міністра закордонних справ, а нині президента Франк-Вальтера Штайнмаєра. Вона передбачає запровадження тимчасового особливого статусу на Донбасі у день проведення місцевих виборів, а у разі, якщо ОБСЄ підтвердить демократичність і дотримання усіх стандартів цього процесу – на постійній основі. Повністю «формула Штайнмаєра» звучить так:

Закон набирає чинності о 20:00 за місцевим часом в день голосування на дочасних місцевих виборах в окремих районах Донецької та Луганської областей, які призначені та проведені відповідно до Конституції України та спеціальним законом України, що регулює проведення місцевих виборів у згаданих районах. Він діятиме на тимчасовій основі до дня публікації остаточних висновків місією БДІПЛ ОБСЄ зі спостереження за виборами, на основі усталеної практики БДІПЛ ОБСЄ, про відповідність загалом дочасних місцевих виборів стандартам ОБСЄ та міжнародним стандартам демократичних виборів, а також українському законодавству і в якому міститься відповідь на питання, погоджене у Нормандському форматі, схвалене у Тристоронній контактній групі та направлене Україною у її запрошенні та Чинним головою ОБСЄ Директору БДІПЛ.

Цей Закон продовжує діяти на постійній основі у разі, якщо в остаточному звіті БДІПЛ ОБСЄ відповідно до усталеної практики дійде висновку про те, що дочасні місцеві вибори в окремих районах Донецької та Луганської областей були проведені в цілому відповідно до стандартів ОБСЄ та українського законодавства, відповідаючи на питання, погоджене у Нормандському форматі, схвалене у Тристоронній контактній групі та направлене Україною у її запрошенні та Чинним головою ОБСЄ Директору БДІПЛ.

«Взагалі у «формулі Штайнмаєра» не йдеться про війська. Там немає нічого — там дуже простий текст. Там написано, в тому, що ми погодили: що в перший день закон (про особливий порядок здійснення місцевого самоврядування) починає діяти в тимчасовому порядку, а на момент, коли ОБСЄ каже, що вибори відбулись у відповідності до міжнародних стандартів, цей закон починає діяти в повному обсязі. Нічого більшого, меншого у «формулі Штайнмаєра» немає», — так пояснює ідею Штайнмаєра чинний міністр закордонних справ Вадим Пристайко.

Аналогічну позицію озвучує і колишній голова МЗС Павло Клімкін, який був безпосереднім членом обговорень цієї формули.

«Вона (формула Штайнмаєра – ред.) з’явилася як відповідь на питання, коли ж має бути наданий «особливий статус» ОРДЛО та (що принципово важливо!) за яких умов. Цю формулу запропонували наші німецькі та французькі партнери. Найпростіше її можна сформулювати так: «особливий статус через чесні, демократичні вибори відповідно до стандартів ОБСЄ». Не через організований Росією фарс, а через реальні вибори», — зазначив він.

Фактично, саме дотримання стандартів ОБСЄ під час виборів на окупованому Донбасі стане визначальним у вирішенні ситуації на сході України. Основними стандартами є такі:

• проводити вільні вибори через належні проміжки часу;
• дозволити обирати усіх членів принаймні однієї палати законодавчого органу всенародним голосуванням;
• гарантувати загальність та рівність виборчого права;
• поважати право громадян обіймати державні посади;
• поважати право утворювати політичні партії та створити всі умови для змагання між партіями на основі рівності перед законом та владою;
• створити всі умови для проведення передвиборчої кампанії в атмосфері свободи та рівності, не вдаючись до адміністративного впливу, насилля, залякувань або погроз помсти кандидатам, партіям чи виборцям;
• забезпечити безперешкодний доступ до засобів масової інформації на основі відсутності дискримінації;
• створити всі умови для таємного голосування, чесного підрахунку голосів та чесного і своєчасного інформування громадськості про результати виборів
•  забезпечити належний вступ на посаду кандидатів, що набрали необхідну кількість голосів, та забезпечити їм можливість обіймати посаду доти, доки не закінчиться встановлений законом термін.

Українська сторона трактує ці стандарти як визнання, що вибори не можуть відбутися під «дулами автоматів», тобто до припинення вогню, роззброєння бойовиків, виведення іноземних військ, встановлення контролю за державним кордоном, а також без допуску до виборів українських виборчих комісій, партій, законів та міжнародних спостерігачів. Водночас, у Росії мають протилежне бачення і наполягають на фіксації цієї формули «на папері». Там вважають, що для проведення виборів не потрібне виконання цих умов, а введення постійного особливого статусу пов'язують із закріпленням його в Конституції України. 

«Ми також вважаємо за необхідне в переддень саміту письмово зафіксувати в рамках контактної групи так звану «формулу Штайнмаєра», яка передбачає, що закон про особливий статус Донбасу починає діяти на тимчасовій основі в день виборів і на постійній — після виборів, після підсумкової доповіді БДІПЛ ОБСЄ ( бюро з демократичних інститутів і прав людини – ред.)», — пояснює радник Путіна із зовнішньої політики Юрій Ушаков.

1 жовтня у Мінську українська сторона погодила текст «формули Штайнмаєра». Відповідний лист із підписом представника України Леоніда Кучми було направлено до ОБСЄ. Після засідання ТКГ Зеленський скликав терміновий брифінг, у якому пояснив деталі перемовин, однак українські політики назвали документ «капітуляцією», а у кількох містах України відбулись акції протесту. Детальніше про події того дня та реакцію в Україні та світі читайте за посиланням. 

«Формула Штайнмаєра» не вказує умов проведення місцевих виборів, а саме це є найважливішим моментом, який мають узгодити лідери «нормандської четвірки». Зрештою, голова МЗС України Вадим Пристайко заявив про бажання провести місцеві вибори на окупованому Донбасі синхронно із такими ж виборами на усій іншій території України. Найпізніше вони відбудуться 25 жовтня 2020 року, однак у партії «Слуга народу» активно просувають ідею про можливість проведення дострокових місцевих виборів, а тому часу для української влади на досягнення усіх необхідних умов, щоб виконати власні амбітні плани, ще менше.

Олексій Ярмоленко

источник: tsn.ua