Наступні роки будуть важкими через виплату боргів за кредитами

Державні банки розпродадуть. Йдеться про «Укргазбанк», «Ощадбанк» і, можливо, з часом  «Укрексімбанк» та «ПриватБанк». Про такі наміри заявила в ексклюзивному інтерв’ю ТСН міністр фінансів Оксана Макарова. Окрім того, в міністерстві готують план закриття збиткових шахт. Про переговори з МВФ, реструктуризацію боргів, рік на посаді міністра та про гостре бажання відпочити — Маркарова розповіла нашим журналістам.

—          Які ваші досягнення в уряді на цей момент?

—          В урядовій роботі немає  таких виражених особистих досягнень – це робота командна. Найбільшим досягненням вважаю трирічне бюджетування, яке ми почали розробляти, коли я ще приєдналась до Наталі Яресько у 2015 році. Зараз перший рік, коли ми його запроваджуємо.  Звичайно, запровадження йтиме досить складно, оскільки ухвалене рішення про розпуск Ради і у нас на носі вибори. Але найголовніше, що нам вдалося зробити – це розробити концепцію, цю концепцію втілити в бюджетний кодекс, бюджетний кодекс ухвалений. Тобто, це правила, за якими країна тепер буде існувати. З запровадженням трирічного бюджетування ми приєднались до найкращих європейських практик, які існують. Загалом у кризовий 2014 рік, коли був втрачений Крим, коли був втрачений російський ринок, що стало дуже відчутним для економіки, нам вдалось швидко врегулювати ситуацію і повернутись до зростання та від року до року зменшувати дефіцит бюджету.

Друге, що дуже важливо – початок реальної реформи фіскальної служби, про яку говорили роками. Нам, після років складних дискусій, вдалось знайти концепцію, у яку особисто я дуже вірю, — це побудова окрема податкової служби, і побудова повністю перезапущеної митної служби.

Третє важливо питання – це державні банки, які займають занадто велику долю у банківському секторі, що є неприроднім та ненормальним. Більше 50% банківського сектору в руках держави. Нажаль, це наслідок тих дій, які ми були змушені робити, як з націоналізацією «Привату», так і з націоналізаціями тих банків, які були раніше націоналізовані. Коли ми прийшли, державних банків було більше шести. Нам вдалося закрити банк «Київ» і приєднати його активи до «Укргазбанку», вдалось продати «Український банк реконструкції та розвитку», вдалось закрити «Родовід-банк», який був мертвим задовго до того, як ми прийшли. Закрили «Земельний банк», який також був недостворений. В нас залишилось чотири банки і в «Укргазбанку» скоро з’явиться партнер «Міжнародна фінансова корпорація». Вона зараз на фінальній стадії обговорення з нами, і всі сподіваємося, що вони візьмуть міноритарну, але значиму долю, і разом з ними будемо готувати банк до фінального продажу. Якщо говорили про «Приват», «Ощадбанк» та «Укрексімбанк» ми запровадили нові правила корпоративного управління – тепер наглядові ради складаються з більшості незалежних обраних представників, мінімізовано буде вплив політичний, не буде залежності від уряду, і це великий плюс. Сподіваюсь, що наш план щодо інвестування ЄБРР в «Ощадбанк» стане реальністю, і за деякий час, сподіваюсь, «ПриватБанк» буде приватизований повторно і повернеться в комерційний сектор. Наша мета – не більше 25% присутності держави у банківському секторі. Держава не є ефективним власником, принаймні в Україні, тому чим більше буде переведено у приватний сектор, тим краще.

—            Тобто «Ощадбанк» та «Укрексімбанк» будуть продані?

—          Ми передбачаємо повний продаж «Укргазбанку, частковий продаж «Укрексімбанку» та за певний час повний продаж «ПриватБанку». Є два варіанти, що може статись з «Укрексімбанком»: він може залишитись державним, але сфокусуватись дійсно на підтримці експортно-імпортних операцій, іноземних інвестицій і не займатись широким комерційним банкінгом. Або бути більш широким банкінгом, але тоді ми шукатимемо туди партнера серед міжнародних фінансових організацій, можливо частковий продаж.

—          Останні кілька днів Адміністрація президента почала говорити про зняття економічної блокади з Донбасу.

—          Ми не чули поки це від Адміністрації, ми чули це тільки у обговоренні в публічній сфері. Думаю, це питання, в першу чергу, треба обговорювати з точки зору безпеки. Більшість рішень щодо Донбасу та Криму – це в першу чергу питання безпеки, економічна компонента тут на другому місці. Зі свого боку ми рекомендуємо українському бізнесу максимально переорієнтовувати себе і відкривати нові ринки – в Європі, інших країнах. Міністерством економіки та загалом урядовою командою багато зроблено по підписанню різних двосторонніх угод про торгівлю. Ми відкрили ті країни, які раніше були для нас закриті – Канада, Євросоюз, Ізраїль, Туреччина. Так, ці ринки більш складні, вимогливі, щоб на них продавати. Але, якщо компанія себе вже зарекомендувала там, то купівельна спроможність і розмір цих ринків набагато більші.

—          Вчора президент заявив, що звернеться до українських бізнесменів, щоб допомогли відбудовувати Донбас. Чи говорили ви з президентом, чи висловлювали свої побажання щодо, можливо, якихось бюджетних програм, спрямованих на Донбас?

—          Це питання ми не обговорювали, але в цілому більша частина урядової команди і я, зокрема, дуже підтримуємо. Нам треба максимальну кількість ресурсів витрачати на відповідь і допомогу тим районам, які постраждали не тільки від військових дій, а й від блокадно-економічних. Наприклад, після минулорічного нападу на моряків наші порти Маріуполь та Бердянськ, через які експортувалось багато агропродукції та продукції металургії, покинули багато компаній, які цими перевезеннями займались. І це зрозуміло, бо для них є ризик. Це значить, що нам треба більше інвестувати в дороги та іншу інфраструктуру, через яку можна цю продукцію експортувати. Ми звернулись одразу до ряду інвестиційних проектів і фондів Євросоюзу, щоб переорієнтувати певні інфраструктурні проекти на допомогу Приазов’ю. Максимум, який ми можемо зробити в цьому регіоні для допомоги і підтримки бізнесу в постраждалих регіонах, ми впроваджуємо.

—          Скільки разів ви зустрічались з президентом, про що говорили і які задачі, можливо, вам ставили?

—          Ми зустрічались виключно офіційно перед зустріччю з МВФ – ми готувались до зустрічі і на самій зустрічі я була присутньою. І на робочому засіданні – це було не формальне засідання РНБО, але засідання робочої групи в рамках РНБО. Це всі зустрічі, які були. Під час підготовки до зустрічі з МВФ якраз говорили про програми, які були, план дій на майбутнє і більш широкий спектр економічних питань. На РНБО більше говорили про енергетичні питання.

—          Міністр фінансів донедавна не був членом РНБО. Як ви трактуєте своє введення до ради?

—          До 2014 року міністр фінансів входив до складу РНБО, а після 2014 і до цього часу не входив. Я вважаю правильним, щоб міністр фінансів входив до складу РНБО. З одного боку, всі питання, які стосуються безпеки, рано чи пізно приходять до міністерства фінансів – або це стосується фінансування, або мобілізація ресурсів. З іншого боку, залучення інвестицій і розвиток економіки – це дійсно питання безпеки. Я вважаю, якщо б ми мали більше іноземних інвестицій впродовж останніх 25 років і вони б були диверсифіковані по різних країнах, ми б мали цілу армію наших, в хорошому сенсі, лобістів в європейських столицях та інших країнах, вони б сприймали українські проблеми як власні. А крім того нам для того, щоб наздогнати хоча б Польщу, треба зростати набагато більше. 3% зростання після кризи, яку ми пережили, — це добре, але недостатньо. А економічне зростання може статись за дуже простою формулою – або за рахунок залучення інвестицій, або за рахунок розвитку туризму, або за підвищення продуктивність праці і збільшення виробництва продукції, або за рахунок збільшення споживання. А краще – робити це все одночасно. Найшвидший спосіб посилити економічне зростання – це залучення інвестицій, тобто треба залучати інвесторів. Чому інвестор не іде в Україну: якщо подивитись опитування інвесторів, вони називають головними проблемами судову систему, незахищеність прав власності, корупцію і так далі. І це є питання національної безпеки, тому я вважаю, міністр економіки додасть до засідань РНБО більше економічних питань.

—          Ваше членство в РНБО я сприйняла як те, що ви залишитесь у новому уряді.

—          Дискусія про новий уряд є передчасною, бо нинішній працюватиме, поки  не завершиться формування нової коаліції. 21 липня відбудуться вибори, буде обрано нову Верховну Раду, і нова коаліція визначить прем’єр-міністра, який формуватиме уряд.

—          Ви б хотіли приєднатись?

—          Я б хотіла відпочити, і моя родина точно голосує за мій відпочинок. Я прийшла на цю роботу як технократ. Попри те, що позиція міністра фінансів політична, все-таки відчуваю себе, в першу чергу, фінансистом і технократом, а в другу — міністром. Думаю, коли запрошуватимуть когось в новий уряд, першим критерієм буде – які політики увійдуть у коаліцію і формуватимуть цей уряд, яким його бачать для себе. Ми вже чули, що президент підтримує напрямок до ЄС, до НАТО, думаю це єдиний вірний напрямок для України. На сьогоднішньому етапі ми, окрім своєї безпосередньої роботи, готуємо з командою книгу передачі справ. Для того, щоб у разі зміни команди, нормально все передати і забезпечити безперервний процес.

—          Ваш колишній шеф Олександр Данилюк свого часу пішов з посади міністра фінансів з великим скандалом. Ви були раді його зустріти у новій команді?

—          Всередині міністерства у нас скандалів не було, тому ми нормально відновили діалог.

—          За деякими оцінками закон про ринок електроенергії призведе до зростання цін. Чи дійсно ціни зростуть?

—          Закон про ринок електроенергії було ухвалено 2017 року. Тоді ж був ухвалений величезний план дій, яким Кабмін рухався весь цей час. На сьогодні є два варіанти – якщо б Верховна Рада пішла на відтермінування запровадження, тоді і уряд погодився б. Якщо Рада не відтермінувала, Кабміну не залишається нічого, як виконати закон, і зробити це так, щоб не відбулося величезного зростання, поки ринок не запрацює нормально. Тому було розроблено цілий пакет документів, який запропонувало міністерство енергетики та опрацював мінфін, який спрямовано на те, щоб ринок запрацював нормально з одного боку, а з іншого — на тимчасове покладання ПСО (покладання спецзобов’язання) про обмеження цін. Таким чином ринок запроваджуватиме ті частини, які покладає на нас закон, а з іншого боку ухвалено ПСО, щоб на цей період до кінця року не сталося драматичного зростання ціни.

—          Для споживачів не зросте, але зросте для організацій, а вони ці витрати знову ж таки перекладуть на людей, збільшивши ціни на товари та послуги.

—          Кабмін буде це питання моніторити. Зараз важко спрогнозувати, як буде розвиватись ця ситуація, але ми почули завіряння, що якщо буде накладено ПСО, то ціна не повинна вирости. Якщо говорити не про електроенергію, а про її носії загалом, то питання, в першу чергу, не про регулювання ціни з боку держави, оскільки в економіках, на які ми орієнтуємося, ціну на електроенергію регулює ринок. Працювати треба над децентралізацію, відкриттям нових джерел електроенергії, енергоефективністю. Наприклад ми кажемо, що важко буде школам і університетам. Але подивіться на наші виші – багато історичних старих будівель дуже енергонеефективні. В Європі такі ж старі будівлі, але вони повністю енергоефективні. У нас невдовзі запрацює європейська програма, яка спрямована  на кредитування саме вишів для підвищення енергоефективності.

—          Ви говорили перед інтерв’ю, що готуєте закриття шахт.

—          Якщо подивитись на українські шахти, то їх можна поділити на три категорії – прибуткові вже зараз, і таких дуже мало, є шахти збиткові, але не глибоко збиткові, які шляхом модернізації обладнання та процесів можна вивести у прибутковість, і є шахти, які прибутковими ніколи не стануть. Видатки на видобуток тони вугілля набагато більші, ніж найбільша ціна, за яку на ринку її можна продати. Навіть Велика Британія чи Польща не змогли такі шахти в себе безкінечно субсидіювати. Набагато чесніше, навіть для шахтарів, зважаючи на надскладні умови їхньої праці, або запропонувати їм роботу на інших існуючих шахтах, або перевчити і запропонувати інші можливості професійного розвитку. Цей процес теж дороговартісний, і це складна робота, яку нам все одно доведеться зробити.

—          Це не призведе до соціального обурення?

—          Це питання комунікації з людьми, хоча це не дуже добре вдавалось  урядам. Якщо буде чітка програма, обговорена з профспілками, якщо люди будуть розуміти цю програму і вважатимуть справедливою, якщо розумітимуть, що закриття шахти – це не втрата всього, а відкриття нових можливостей, тоді можна отримати підтримку людей. Це довгий процес.

—          Нібито МВФ погоджується на зниження ціни на газ на одну гривню, це так?

—          Я такого не знаю. Позиція МВФ, яку я знаю, і яка ніколи не мінялась, — різниця в ціні на газ між ринками і ціною для споживача завжди була джерелом спекуляцій та корупції. В усіх меморандумах, якщо подивитись, не вказувалась фіксована ціна. Питання стояло про те, що утворення ціни має бути ринковим. Тобто, якщо буде більше добуватись в Україні, ціна може бути меншою, якщо ми, як зараз, закуповуємо, то ціна не може бути низькою. Зараз на ринку така ситуація, що ринкова ціна нижча, ніж та, що ми зробили своєю постановою, і в цій ситуації МВФ не заперечувало — якщо ціна може бути нижчою, то нехай буде нижчою.

—          Але «Нафтогаз» нічого не робить.

—          Це інше питання. «Нафтогаз» має незалежну раду директорів, і це правильно з управлінської точки зору. Якщо ми подивимось, то ціна все ж знизилась.

—          Щодо перемовин з МВФ була суперечлива інформація – то МВФ їде, то залишається. Що сталося насправді і які ваші враження від зустрічі з фондом?

—          Все відбувалось за планом. Програма, про яку йдеться, передбачала перегляд раз на півроку, і якраз зараз мав відбутись перегляд, за результатами якого ми мали б вийти на раду директорів (МВФ). Цю програму, коли ми домовлялись з фондом, ми розуміли, що вона мала закінчитись у березні 2019 року. Дивлячись на нашу фінансову ситуацію і перший такий складний рік, коли третина бюджету йде на погашення боргів, ми розпочали переговори про те, щоб достроково ту програму припинити і розробити нову програму, яка б покрила весь 2019 рік. Ця перехідна програма якраз покривала час, коли мали відбутись вибори і формувався б новий уряд – до лютого 2020 року. Рішення про достроковий розпуск Ради внесло корективи в наш розклад, і ця програма з перехідної до кінця року стала перехідною до вересня. Тому місія МВФ вирішила не скасовувати візит, я це вважаю дуже позитивним сигналом, вони зробили оцінку і озвучили дуже позитивні висновки, що ми програму виконуємо. Місія готова дуже швидко повернутись, коли буде новий уряд і нова коаліція, і продовжити роботу.

—          Тобто до формування нового уряду ми жодних траншів не отримаємо?

—          Ні, до формування, звичайно, ні. Якби в нас відбувся перегляд, тоді б, умовно, влітку ми б отримали транш.

—          А ми можемо зараз без цих коштів?

—          Транші МВФ в нас ідуть в резерви Національного банку. Зараз резерви достатні. Небезпеки, що їх не вистачить, якщо не буде траншу, немає. Але чим нам важлива ця програма – вона нам відкриває шляхи до іншого фінансування, якраз для бюджету. Це макрофінансова допомога ЄС, гарантії Світового банку, під які можна виходити на інші ринки простіше.

—          Як ми розраховуємось за цю програму?

—          Кожен місяць.

—          Як розрахунок проходить в цей передвиборчий час?

—          Процес дуже складний. Хоч які були важкі 2014-2016 роки, але реструктуризація і відтермінування виплат на три роки, яку ми зробили у 2015 році, дали нам можливість, так би мовити, вільно дихати. Зараз ми повернулись до того часу, коли в нас досить високе боргове навантаження. І 2019, і 2020, і 2021 – важкі роки, коли високе навантаження по поверненню і обслуговуванню боргів. В травні у нас сумарно, внутрішні та зовнішні платежі, було 2,6 млрд виплат, які треба було зробити. Влітку суми менші, але все одно це понад мільярд кожен місяць. Дуже важливе для цього – це безумовне виконання бюджету з точки зору доходів. За п’ять місяців ми бачимо, бюджет майже виконується, хоча не 100% виконання. Звичайно, хотілося б, щоб в ці місяці було перевиконання за деякими показниками. Друге – треба продовжувати рефінансувати борги, і це вже записано в бюджеті, як ми плануємо робити. З одного боку це запозичення, з іншого – приватизація, хоча поки що велика приватизація не розпочалася, і безпосередньо доходи, які бюджет отримує. Плюс працюємо з міжнародними партнерами, чого я дуже великий прихильник, щодо отримання концесійного кредитування від Світового банку, під гарантії Світового банку. Воно дешевше, довше, хоча й прив’язане до реформ, але це дозволяє зменшити борг відносно відсотку ВВП.

—          Кому вигідно розповсюджувати чутки про дефолт?

—          Для мене, як для фінансиста, не зрозуміло, що бачать позитивного в дефолті ті, хто вважає себе фінансистами. Це все одно, що дискутувати, чи добре, коли компанія не віддає кредити банку. Одноразовий «плюс» від того, щоб щось десь не повернути, може і є, але це призведе до втрати репутації. Цій компанії або більше ніколи не даватимуть кредитів, або даватимуть дуже дорого, або будуть дуже великі застави. Наш шлях точно інший, немає жодної країни, яка б отримала від дефолту щось хороше. Наш шлях – виконання зобов’язань, розвиток економіки, максимальне пониження відсотків, під які ми запозичуємо, а для цього ми маємо бути передбачуваними. До 2015 року жодна з програм МВФ не була успішно завершена. Більшість не пройшли далі першого перегляду. У нас був «дивний» підхід —  домовитись, взяти перший транш, а як тільки ситуація починає покращуватись, почати не виконувати свої зобов’язання. Саме тому наші бонди коштують стільки, скільки вони коштують.

—          З чим пов’язані коливання валютного курсу після інавгурації?

—          Курс – дуже політизована категорія. З одного боку показує, що наша економіка залишається сильно «доларизованою» чи «євроізованою», тому що в принципі найбільше, що має громадян хвилювати – це інфляція. Курс, як такий, в більшості країн люди і не знають. У нас курс залишається таким собі фетишем навіть серед тих, хто не подорожує і не купує за кордоном, усі курс знають. Більше трьох років тому Нацбанк перейшов на плаваючий курс, і тому він буде завжди коливатись, і це нормально. В коливаннях, якщо прослідкувати, є певна сезонність, і це зрозуміло. Питання в тому, що ринок має бути більший і глибший, щоб кожні 50 млн доларів, які на нього виходять, не впливали так сильно. Коливання курсу це нормально, і нормально те, що він коливається паралельно з якимись політичними процесами. Це таке емоційне питання, як оцінюють ту чи іншу подію. Завжди є можливості якихось маніпуляцій, але ті коливання, що зараз відбуваються, — це абсолютно ринкова ситуація.

—          Напередодні парламентських виборів зазвичай депутати-мажоритарники ходять до міністрів фінансів і щось просять. До вас вже звертались?

—          У 2015 році  ми почали відкритий бюджетний процес, і його великий плюс в тому, що все, на що уряд витрачає кошти, є у публічному доступі. Якщо говорити про розвиток регіонів і трансферти місцевим бюджетам – вони давно забюджетовані та прозорі. Тому ходити до мінфіну депутатам сенсу немає. Індивідуально до мене депутати не ходять. Завдяки реформі децентралізації у нас місцеві бюджети в деяких місцях почуваються краще, ніж державний бюджет по певних програмах.

—          Можете їх назвати?

—          Їх дуже багато. Багато таких бюджетів на Західній Україні, також крупні міста – Дніпро, Львів, Київ. Є менші, зовсім маленькі громади, але успішні. Вони крім прямих трансфертів, тепер замотивовані прямо залучати до себе інвесторів до громади, аби всі податки йшли у місцевий бюджет.

—          Важко бути міністром фінансів України?

—          Міністром фінансів України бути важко. Це вимагає повної віддачі, проведення на роботі майже всього часу. У приватному бізнесі я досить довго була керівником, і вважала себе працелюбом, і мої підлеглі, мабуть, так вважали, але я ніколи так багато не працювала, як за ці роки на державній службі. Робота ніколи не закінчується, а міністерство фінансів задіяно фактично у всіх питаннях. Тому дуже важко. Тим більш, коли ти просто дивишся на цифри, то дуже легко побачити, де треба скоротити, де додати, аби покращити ситуацію. Але ми говоримо про цифри, за якими стоять долі людей, і тому вирішувати ці питання дуже важко. У дербюджеті немає легких зон – чи це оборона, чи це будівництво доріг, це все стосується добробуту людей. Але з іншого боку, ця робота цікава, і коли щось вдається, це задоволення від результату, який впливає на всю країну, важко з чимось порівняти.

—          З ким вам важко працювати? В кого з колег погана фінансова дисципліна?

—          Тяжко сказати. За цей рік ми дуже покращили фінансову дисципліну. В цілому Україна ніколи не була дуже недисциплінованою у фінансах. Якщо бюджет вже ухвалений, він виконується досить дисципліновано. Тому робота міністра фінансів особливо важка на початку бюджетного процесу, а коли втримав рамку і бюджет вже ухвалений, далі все виконується краще.

—          Чи бачите ви себе в майбутньому уряді, якщо запросять?

—          Залежить від того, який це буде уряд, а це тяжко сказати. А я, як вже казала, хочу відпочити. Давайте почекаємо, вже недовго залишилось.

—          Тобто ви не з усіма готові працювати?

—          Звичайно, у кожної коаліції та потенційного прем’єра можуть бути абсолютно різні підходи та очікування від роботи міністра фінансів.

—          З ким категорично ні?

—          Я думаю, ця дискусія на потім (сміється).

Спілкувалася журналіст ТСН Ольга Василевська

источник: tsn.ua